Минуле вже пройшло. Минулося вчорашнє.
І зірка більш не світить, з неба впавши;
І згадки хоч і є, та все ж, по змозі,
Нехай вони вам душу не тривожать.
Бо є Христос - теперішнє й майбутнє.
Він кожну мить в житті нашім присутній.
Він обійняти хоче всіх любов"ю,
Обмити від гріхів й очистить кров"ю,
Що пролилась за кожну грішну душу.
Це сталось добровільно, не з примусу.
Бог любить кожного і кожного чекає;
Він всі гріхи до одного прощає,
Хто в щирості все серце відкриває
Й Христу своє життя все довіряє.
Тривогу й сумніви відкиньте. Не вагайтесь
Й у Божі руки повністю віддайтесь.
Лиш Бог єдиний все в житті розставить,
Ніколи не покине й не "підставить".
У цьому світі Бог один надійний-
Він наш Творець могутній і всесильний.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 3502 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
