Часто хочется спрятаться в ту ячейку временного пространства, где ты мал и юн, и где мама тебя обнимает и прячет твою голову в своих ладонях, а ты замираешь и растворяешься и куда-то летишь...и так легко и спокойно вокруг, исчезают все проблемы, беды, горести...Мы повзрослели, у кого-то ушли мамы... А вы не забыли о близких? Им так теперь нужна наша помощь, наши руки и уверенность... Обнимите ближних, слабых и немощных духом, скажите им о своей любви, возрадуйтесь! Передайте им свое чувство любви, наполните их светом радости и безмятежного спокойствия, подарите им то чувство, которое Господь вложил в нас при создании и биением сердца передает из поколения в поколение. И как Господь любит нас – любите друг друга!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
